Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Корова біля реактора

Корова біля реактора, або Історія з географією

«Є особлива категорія громадян, які потерпіли від Чорнобиля. Це -- ліквідатори. Пригадалось, як у 2000 році на презентації збірника статей про Чорнобиль у Франції, в Каене, одну з білоруських письменниць, яка випустила книгу інтерв'ю про Чорнобиль через 11 років після нього, запитали із залу, хто такі «ліквідатори». Письменниця відповіла через перекладачку, що вона не фізик, тому, мов, і не знає... Довелося мені пояснити французам, хто такі ліквідатори, хоча я теж не фізик. I при чому тут взагалі фізика? Мені було, далебі, дуже ніяково за неї: як можна писати про Чорнобиль і не знати, хто такі ліквідатори?!»

(Алла Ярошинская. «Чернобыль 20 лет спустя. Преступление без наказания». Москва. «Время».2006.Стр.595).

Корова біля реактора

За місяць-півтора до сумної дати - 20-річчя Чорнобильської катастрофи знайомий молодий журналіст телефонує мені: «Редактор доручив мені що-небудь написати в газету про Чорнобиль. Що б ви порадили?». Я перепитав, про що конкретно писати, про місто Чорнобиль чи про ЧАЕС. Молодий журналіст здивовано запитав: «А хіба це не те саме?». Довелося роз'яснити хлопцеві, що це далеко не одне й те саме.

Суміщення понять Чорнобиль і Чорнобильська АЕС на офіційному рівні уперше прозвучало у виступі Генерального секретаря ЦК КПРС М.С.Горбачова по радянському телебаченню 14травня 1986 року: «Усі ви знаєте, недавно нас спіткала біда - аварія на Чорнобильській атомній електростанції». I далі: «Враховуючи надзвичайний і небезпечний характер того, що сталося в Чорнобилі, Політбюро взяло в свої руки всю організацію роботи по якнайшвидшій ліквідації аварії...» (Цитую за книгою «Чорнобиль. Дні випробувань». Київ, «Радянський письменник», 1987, стор.7). У цьому ж виступі місто Прип'ять названо селищем (там же, стор.8), хоча статус міста обласного підпорядкування йому надано ще у 1980 році. I пішло гуляти по світу: «Аварія в Чорнобилі», «Чорнобильська катастрофа», «Не допустимо другого Чорнобиля!», «Чорнобиль - прокляття XX століття!»

Це лише малюсінька частинка з безлічі газетних і журнальних заголовків, у яких Чорнобиль став прозивним словом, страхопудом світу. Нам, чорнобилянам, сприймати це боляче і гірко. Та нічого не вдієш - «слово не горобець». Єдиний, хто правильно назвав місце аварії, був завідувач відділом газети «Радянська Україна» (нині «Демократична Україна») Леонід Даєн у книзі «Чорнобиль -трава гірка»(Київ, «Веселка», 1988, стор. 162). Ось ці слова: «Аварія в Прип'яті стала найсерйознішим випробуванням, завдала нам величезних збитків.» Його згодом підтримав письменник Данило Кулиняк: г - Земля тремтіла, землю била дріж, I від того планетного ознобу У Прип'яті здригнулася АЕС (ж-л «Надзвичайна ситуація»,1999р.,№4, стор. 51)

Найбільш грамотно і об'єктивно названо місце аварії у заголовку проекту одного документа на сайті Верховної Ради: «Прип'ять - епіцентр Чорнобильської катастрофи.» Котрий реактор зірвався? Увечері 28 квітня 1986 року, через 67 годин після аварії, Московське радіо зробило 14-секундне повідомлення: «На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Пошкоджено один з атомних реакторів. Вживаються заходи для ліквідації наслідків аварії. Потерпілим надається допомога. Створено урядову комісію для розслідування причин аварії». (Роберт Гейл, Томас Гаузер. «Останнє попередження». Київ, вид-во ЦК ЛКСМУ, «Молодь», 1989, стор.112).

Наступного дня, 29 квітня, подібне повідомлення від Ради Міністрів СРСР, таке ж куце і сухе, надрукували майже всі московські і київські газети. Чому не названо, на якому саме реакторі сталася аварія? Хоча всі чорнобилями знали: зірвався 4-й блок. На запитання радянських людей і зарубіжних кореспондентів спочатку чіткої відповіді не було. Це вже сьогодні всім усе відомо. На жаль, не всім. Дехто називає зруйнований блок (реактор) по-різному. Андрій Кокотюха у книзі «Тайны и загадки Украины» пише: «Постановникам американського трилера «Годзилла» дозволили зняти крупним планом споруду зруйнованого блока №2» (Харків, «Фолио», 2005, стор. 169). А книга «Сто великих катастроф» пише: «Експеримент» почався 25 квітня 1986 року на третьому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції, розташованій приблизно за 100 кілометрів північніше Києва». Це на сторінці 427. Подумалось, що тут помилка, але про експеримент на третьому блоці повторено й на сторінці 430. Московське видавництво «Вече», яке видає і перевидає цю популярну серію, щораз, з 1999 по 2006рік, повторює про експеримент і аварію на третьому блоці. Редактори ніби закодовані. Щороку 26 квітня о 01 год. 23хв. 40сек., коли стався вибух на ЧАЕС, у Чорнобилі біля меморіалу «Тим, хто врятував світ» проходить мітинг-реквієм, присвячений пожежникам, які загинули внаслідок гасіння пожежі на даху і в машинному залі ЧАЕС. Проте газета «Голос України» за 26 квітня 2003 року називає інший час: «В 00 годин 23 хвилини, коли сталося лихо, там пройшла хвилина мовчання.» Дехто плутає дати вибуху на ЧАЕС. Юрій Канигін у книзі «Шлях аріїв»(Київ. «А.С.К.» 2003) стверджує, що аварія на ЧАЕС сталася в ніч з 26 на 27 квітня 1986р. Насправді це було в ніч з 25 на 26 квітня. На одному малюнку, який ілюструє дату вибуху, зображено листок календаря за п'ятницю 25 квітня. 3

Тепер про корову біля реактора і не одну, а цілу череду.

У1992 році у Київському видавництві «Спалах ЛТД» вийшла книжечка поезій Івана Романенка «Я з-під Чорнобиля...» У слові про автора читаємо: «Чорнобильське лихо не обминуло і його, колгоспного пастуха, котрий випасав череду неподалік реактора. Став свідком героїзму простих ліквідаторів, ницості та боягузтва інших «атомників». Уточнимо: череда належала колгоспові села Розсоха, яке знаходиться кілометрів за 30 від реактора. То чи міг Іван Романенко ганяти туди корів, коли навкруг села стільки паші? I не міг сільський пастух бути «свідком героїзму ліквідаторів, ницості та боягузтва інших «атомників», бо село евакуювали третього травня, а в подіях навколо ЧАЕС він участі не брав. Та й заголовок книжечки викликає сумнів-далекувато все-таки Розсоха від Чорнобиля. Звичайно, редактор, відповідальний за випуск, група підготовки (усіх аж п'ятеро киян!) не могли знати цих тонкощів. Але автор слова про поета письменник Володимир Шовкошитний, який тривалий час працював на ЧАЕС, жив у м. Прип'яті, не міг не знати географії Чорнобильського району. Очевидно, з метою підсилити ефект від статті про відомого співака «Чорнобильська газета» (серпень 2005р., №15-16) теж не обходиться без реактора. Читаємо: «Щоб підняти бойовий дух ліквідаторів, високі партійні посадовці запрошували виступити в Чорнобиль відомих радянських артистів. Багато з них відмовлялися. А один, навпаки, згодився сам. Будинок культури, де відбувався концерт, стояв якраз напроти напівзруйнованого реактора. I Йосиф Кобзон, співак, який не знав утоми, після третьої години виступу відчув подразнення в горлі.» Так ось, Чорнобильський районний будинок культури, в якому співав Кобзон, ніяк не міг стояти напроти реактора, тим більше, що в Чорнобилі ніякого реактора не було і немає. Відстань від РБК і четвертим блоком по прямій не менше 16 кілометрів. Хіба це «якраз напроти»?

Невігластво декого з пишучої братії інколи не знає меж. У вже згадуваній книзі Андрія Кокотюхи «Тайны и загадки Украины» читаємо: «Інколи йому доводилося за добу проходити до сорока кілометрів. Ще вранці він міг бути де-небудь неподалік від якоїсь Чистогалівки, а вже надвечір опинитися в Заліссі, переправившись через кілька великих і малих рік...» (стор. 164). Нагадаємо автору книги, що між цими селами немає ні великої, ні малої ріки. Правда, посеред Чистогалівки розкинулось озеро, а неподалік Залісся ледь дихає ще панський ставок. У цій же книзі автор пише, що «рудий ліс» займає практично всю зону відчуження. Крона листяних і голки хвойних дерев під впливом радіації назавжди набрали різних відтінків червоного кольору (стор. 166). Відразу видно, що автор книги не був у зоні відчуження, а то б знав, що «рудий ліс» невдовзі після аварії заритий у землю, решта чорнобильського лісу як зеленіла, так і зеленіє. 

І Біблію сюди ...

Одразу після Чорнобильської катастрофи серед віруючих людей пішов поголос, що аварія була передбачена ще у Біблії. А йдеться про це в Одкровенні святого Іоанна Богослова. Про що ж говориться в цьому Одкровенні (грецькою мовою Апокаліпсис), написаному близько 69 року н.е., щодо Чорнобиля?

«8.7.1 засурмив перший Ангел, - і вчинилися град та огонь, перемішан із кров'ю, і впали на землю, і спалилась третина землі, і згоріла третина дерев, і всіляка зелена трава погоріла.

10.1 засурмив третій Ангел, - і велика зоря впала з неба, палаючи, як смолоскип. I впала вона на третину річок та на водні джерела.

11. А ймення зорі тій полин; і стала третина води як полин, і багато з людей повмирали з води, бо згіркла вона».

Розтиражував ці слова письменник Юрій Щербак у книзі «Чорнобиль» (Київ. Вид-во художньої літератури «Дніпро». 1989р. Стор.122). Де тут передбачено про аварію на 4-ому блоці Чорнобильської АЕС? А ось тут. Зірка полин (у Біблії назва зірки «полин» не власна і пишеться з малої букви), вода як полин, вода згіркла. Один з видів полину в Україні називається чорнобиль (а ще чорнобил, чорнобильник). I ось уже біблійна фраза «А ймення тій зорі полин» перетворюється на фразу «А ймення тій зорі Чорнобиль». Добре, що хоч Ангел не був четвертим, а то зовсім би була вказівка на 4-й блок АЕС. Автори деяких статей дали своє тлумачення й біблійному виразу «і спалилась третина землі», маючи на увазі, що українські чорноземи становлять третину світових. До-речі, будь-який вислів з Біблії можна пристосувати до історичних подій і фактів будь-якого народу. Штучне ліплення біблійних сюжетів до історії України - абсурд, виплід хворої уяви, заполоненої забобонами. Невже важко зрозуміти, що результати сурмлення Ангелів мають доконаний вид, тобто відбулися в минулому часі. I до майбутнього часу, тим паче до наслідків аварії на ЧАЕС їх аніяк не приліпити. Хіба що коли дуже захотіти. У наслідок вибуху 4-го енергоблока були забруднені радіонуклідами переважно піщані землі і торфовища Українського, Білоруського та Російського Полісся. I аж ніяк не чорноземи та ще й усі - третина світових.

Багато авторів, щоб уникнути надокучливої зірки, вишукують у літературних творах фрази, в яких згадується полин. В одному з журналів у розповідь про ліквідатора причепили рядки з поезії Степана Руданського, писані ще в 1857році: «I димить чорнобиль... За ким палає? I вічну пам'ять Божий птах співає...» Димить чорнобиль... Це коли під час квітіння жовтувато-сизий пилок розноситься вітром. До чого тут аварія на Чорнобильській атомній електростанції? Зате звучить загадково , трагічно. «Димить Чорнобиль...»

Іноземні журналісти, які вперше побували в Чорнобилі, з подивом  дізналися, що ЧАЕС знаходиться не в Чорнобилі, а за 16 кілометрів від нього. То чим же завинив Чорнобиль перед людством? Чому його ототожнили з четвертим блоком ЧАЕС? Тільки тому, що станція носила ім'я, присвоєне їй без відома і згоди чорнобилян. Сам же Чорнобиль особливої участі в утвердженні станції не брав. Київ теж не дуже займався нею. Будівництвом ЧАЕС та її роботою керувала в основному Москва. Тепер про «зірку полин». Вибух реактора стався не внаслідок падіння зірки, а зовсім з інших причин. Чому б фантазерам не припустити, що «зірка полин» падала на Хіросіму і Нагасакі? Адже атомні бомби, скинуті з літаків, вибухали в повітрі і дійсно були схожі на палаючі, як смолоскипи, зорі, правда в тисячі разів яскравіші. Навіть Нострадамус до передбачення аварії на ЧАЕС не додумався. А він би вже такої нагоди не пропустив. Можна ще наводити факти, коли творча уява за допомогою епітетів, метафор, порівнянь паплюжила древню історію і чесне ім'я старовинного міста Чорнобиля і його згорьованих жителів, закоханих у своє Полісся, у свій рідний чарівний край, але розвіяних по світу радіаційним вітром.

Відповідь вигадникам дала поетеса-чорнобилянка Ніна Мельник:

- 3 догадок вибили Чорнобилю тавро,

Що сама назва міста - символ лиха.

То вигадка, бо цього не було.

Чорнобиль - це трава полин, це ліки.

Ніхто не вірив в атом-зло,

Що з раю попадем в пекельне лихо.

А не підсунули б нам із Москви ЧАЕС - Чорнобиль так і був би містом тихим. У 2006 році у Свято-Іллінській церкві в Чорнобилі було освячено ікону «Чорнобильський Спас» і на честь її закладено каплицю. Скажемо відразу, ікона написана прекрасно, справжній витвір сакрального мистецтва. Виконано чудово, новаторськи. Та між богами і людьми прокладає траєкторію зірка з неба. Звісно ж, зірка полин. 3 приводу зірки полин на іконі я мав розмову зі священиком і кількома вчителями. Внаслідок дискусії прийшли до висновку, що руку МИТЦЯ 3 пензлем чи пером веде творча уява. А вона не завжди дотримується історичних дат, фактів чи подій. I я майже згодився. Майже. I ось чому. Біля Національного меморіального комплексу жертвам Чорнобиля, що на вулиці Чорнобильській у Києві, збудовано церкву б святителя Феодосія Чернігівського. Мета благородна: храм має стати духовним пам'ятником жертвам Чорнобиля. Але чому це Феодосій Чернігівський має опікуватися чорнобильцями? Ось як про це пише «Чорнобильська газета» за березень 2005 року в №5-6: «Є легенда, що саме св. Феодосій допомагає захищатися від радіації... Просто Чорнобиль історично знаходиться на Чернігово-Сіверській землі, де св. Феодосій прославився своїм благочестям ще за життя, біля його ікон багато хто одержував зцілення, тому його і стали вважати покровителем чорнобильців». Піддавати сумніву легенду не варто - легенда вона і є легенда. Зауважимо тільки, що св. Феодосій жив у XVII ст., коли про радіацію ще нічого не було відомо. А ось щодо географічного місця Чорнобиля варто заперечити. Чорнобиль історично знаходився на Древлянській землі, яка навіть не межувала з землею сіверян. Коли Сіверська земля виросла у Велике Чернігівське князівство (з 1024 року ), то Древлянська земля з Чорнобилем уже входила у Київське князівство. До речі, в одній газеті вичитав, що ЧАЕС знаходиться не на р. Прип'яті, а на р. Десні. Ось такі дива з географією.

Тепер розглянемо дива з цифрами і фактами.

Грудневий випуск газети «Пост Чорнобиль» 2005 року виходить із заголовком на всю третю сторінку: «14 грудня - День ліквідатора». Перший абзац гласить: «14 грудня для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- особливий день. Цей день вони природно вважають Днем своєї перемоги - Днем Ліквідатора» Читаємо далі. «Саме 14 грудня 1986 року весь світ облетіло повідомлення ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР: «На Чорнобильській атомній станції... завершений особливо важливий етап робіт по ліквідації наслідків аварії. Державною комісією прийнятий в експлуатацію комплекс захисних споруд пошкодженого енергоблока. Зруйнований реактор перестав бути джерелом радіоактивного забруднення навколишнього середовища».

У серпні 2006 року газета «Пост Чорнобиль» (№15-16) у статті «У чорнобильців є свій День Перемоги» знову підіймає це питання: «... 30 листопада (1986р.-М.Л.) був завізований Акт прийому в експлуатацію... об'єкту під назвою «Укриття», а вже 14 грудня було надруковано Повідомлення ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР». Далі йде виклад повідомлення про завершення будівництва об'єкта «Укриття». Автор статті робить висновок: «Зараз наближається ювілейна дата зведення «Саркофагу» та закінчення важливого етапу робіт по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Тому 14 грудня ми вважаємо своїм Днем Перемоги. Ми вже багато листів та звернень написали, щоб Держава в особах Президента, Голови Верховної Ради, Прем'єр-міністра звернули увагу на героїв Чорнобиля й встановила День вшанування подвигу ліквідаторів наслідків аварії на Чорнобильській ЧАЕС». Ці вимоги підтримало Міністерство праці та соціальної політики України. Нарешті, Держава в особі Президента піддалась наполяганням окремих чорнобильських громадських організацій і встановила День ліквідаторів 14 грудня. Відповідний Указ Президент України видав 10 листопада 2006 року. У ньому, зокрема, говориться: «Установити в Україні День вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, який відзначати щорічно 14 грудня, у день закінчення будівництва саркофага над зруйнованим четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС». Можна було б погодитися з датою 14 грудня, якби не останнє речення. Бо ніхто з ліквідаторів дати «14 грудня» як дня завершення саркофага не знає.

А як було насправді?

12 листопада 1986 року Голова Урядової комісії з питань ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС Б. Є. Щербина письмово доповів в Оперативну групу Політбюро ЦК КПРС, тов. Рижкову М. I., який очолював цю групу, що «... зруйнований реактор не є джерелом радіаційного забруднення території станції і навколишнього району... Критерії вимог до прийняття споруд укриття, які передбачають забезпечення його надійності, встановлені Урядовою комісією. Створені і приступили до прийняття окремих об'єктів приймальні комісії.» 15 листопада Оперативна група розглянула повідомлення Урядової комісії про те, «що всі основні роботи по консервації четвертого енергоблока, передбачені проектом , завершені, випробувані системи вентиляції, затверджені вимоги до прийняття об'єкта «Укриття», робочі комісії розпочали приймання окремих дільниць і систем споруди. У цей час зруйнований реактор не справляє впливу на радіаційну обстановку». Оперативна група доручила Урядовій комісії, відповідним міністерствам і відомствам завершити на високому якісному рівні всі роботи по консервації четвертого енергоблока на Чорнобильській АЕС з тим, щоб Державна комісія мала можливість підписати до 1 грудня 1986р. акт про прийняття об'єкта «Укриття» для технологічної експлуатації, а також для довготривалих програм спостереження за його станом і проведення необхідних досліджень.» Слід зауважити, що дата «1 грудня 1986р.» була затверджена на Політбюро ЦК КПРС. I кожен високопосадовець, який би проігнорував це рішення, міг позбутися і партквитка, і посади. 28 листопада Державна комісія одержує акт про готовність «Укриття» до експлуатації. Підписання цього документа намічено на 30 листопада. Згадують свідки тих подій. Ілля Олександрович Дудоров на ЧАЕС з 20 вересня по 30 листопада 86-го очолював Управління будівництва-605, яке було головним виконавцем спорудження «саркофагу»: - Ніколи до Чорнобиля ні після я не відчув такого ентузіазму, піднесення, почуття самовіддачі, як у ті дні. Ми не думали ні про небезпеку, ні про славу, ні про нагороди. Кожен день перед очима була та пекельна проклята діра, 2 яку - ми це знали прекрасно - належить закрити саме нам, і надіятися більше ні на кого... Хвороби, втома з'явилися пізніше. А тоді - невимовне почуття радості, що зміг, вистояв, витримав. Саме з цим почуттям радості, відчуттям перемоги я і ставив свій підпис у Державному акті здачі об'єкта «Укриття» в експлуатацію». («Чернобыль: годы испытаний». Киев-2001. Стр. 53) Колишній головний інженер Головного будівельного управління Міністерства середнього машинобудування СРСР Л. В. Забіяка, який в акті Державної комісії по прийняттю об'єкта «Укриття» в експлуатацію розписався другим, згадує: -1 ось 30 листопада 1986 року - історичний момент. Спочатку свої підписи в акті поставили виконавці: будівельники, монтажники, проектанти, «директор саркофага», як усі його звали, Г. I. Рейхтман. Настала черга головного інженера АЕС М. I. Штейнберга - той підписувати відмовився. Він чомусь вирішив, що установка для придушення активності не готова до експлуатації. Члени Державної комісії обурилися. Почулися образливі вигуки на адресу Штейнберга. Але той не зважав. Він перевірив роботу вентиляції, через півгодини повернувся з об'єкта «Укриття» і мовчки розписався. Це означало, що будівництво «саркофага» над зруйнованим блоком ЧАЕС завершено. («Обьект «Укрытие». Преодоление». Киев-1995. Стр. 74). I. Я. Симановська, спеціаліст в галузі радіаційного захисту: і ось він настав - довгожданий день 30 листопада. Ми його тепер щоразу відзначаємо як одне з найбільших свят. («Чернобыль: годы испытаний». Киев-2001. Стр.72).

Отже, в ліквідаторів, які брали безпосередню участь у спорудженні «саркофагу», в пам'яті закарбувалась дата «30 листопада», а не 14 грудня. Саме 30 листопада 2006 року на Чорнобильській АЕС відкрито пам'ятник на честь 20-річчя завершення будівництва об'єкта «Укриття» над IV блоком ЧАЕС. На ньому напис «Тим, хто захистив світ від ядерної біди». Про цю подію відразу повідомили всі електронні засоби масової інформації, а друковані - на початку грудня. Кілька газет дали матеріали про 20-річчя завершення «саркофагу» й 14 грудня як данину Указу Президента про День Ліквідатора. Наближаються 26-і роковини аварії на ЧАЕС. I знову доручать «кому-небудь» написати «що-небудь» про Чорнобиль. Не хотілося, щоб це були легенди й міфи, чутки і плітки, а були матеріали, які б ґрунтувалися на історичній правді. Були матеріали про мужність і біль ліквідаторів, про нинішнє і майбутнє «саркофагу», ЧАЕС і всієї атомної енергетики.

Микола Лаціс, учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Нравится