Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобиляни

 

 Мужність. Ця риса проявляється у критичну годину і лише в тих, хто здатний до самопожертви заради іншої людини, свого колективу, рідної Вітчизни. Така година настала для Віктора Лопатюка після першої години 23 хвилин 26 квітня 1986 року, коли вибух реатора струсонув землю. Після вибуху одні рвонули зі станції світ за очі, інші залишилися. Залишилася і зміна заступника начальника електроцеху АЕС Олександра Лелеченка, а з нею і Віктор Лопатюк.

 За всіма інструкціями, гасіння пожеж на електростанціях черговий персонал електриків зобов’язаний негайно відключити всі щити біля місць гасіння. Якщо цього не зробити, пожежники потраплять під напругу і загинуть. Електрики цю вимогу виконали, і жоден з пожежників не зазнав електроудару. Вони сконали від смертельних доз опромінення.

 У суцільній імлі, у хмарах радіаційного пилу, у полях всіх видів опромінення електрики зуміли в рекордно короткий час замінити в генераторах водень, який там слугує за охолоджувач, на вуглекислоту. Цим вони попередили змішування водню з киснем, суміш яких могла б призвести до страшного вибуху на АЕС з непередбаченими наслідками. І якщо цього не сталося, значить електрики діяли грамотно, професіонально. Мужньо і героїчно.

 Після смерті сина Іван Григорович продовжив його героїчну вахту: пішов працювати на склад радіактивних відходів ЧАЕС. А коли вже здоров’я почало здавати, перейшов на “легшу” роботу, в “Чорнобильліс”, але також у Зоні, щоб бути неподалік від місця героїчного подвигу сина. Та недовго слухав шепіт поліських беріз і сосон Іван Григорович Лопатюк, патріот свого краю; радіація зупинила його серце, серце, віддане пам’яті сина, віддане людям і рідній чорнобильській землі.

 Ось про що нагадало мені невідоме фото невідомого автора у відомому ювілейному фотоальбомі.

 Ім’я І.Г.Лопатюка вибите на Стелі пам’яті у Чорнобильському міському парку

 

Нравится