Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобиляни

Батько і син

Переді мною чудово оформлений кольоровий фотоальбом “Ймення зорі Чорнобиль”. Випущений він агенством “Чорнобильінтерінформ” до десятої річниці Чорнобильської катастрофи. На сторінці 202 вміщено знімок: на бордюрі цвинтарної доріжки перед могилою сидить сивий чоловік. Сидить знічений, змарнілий, убитий горем. Не людина – сама скорбота. Хто він, цей чоловік, звідки і де це кладовище? Ні текстівки, ні автора фото нема. І лише чорнобиляни в жалобній фігурі впізнають свого земляка Івана Григоровича Лопатюка, який до аварії на ЧАЕС працював керуючим чорнобильським районним об’єднанням “Сільгоптехніка”. Жив він з сім’єю у с.Лелів.

 Іван Григорович, як завжди, встав дуже рано – звичка сільського жителя. І хоч була субота, відпочивати не збирався, мав намір побувати в колгоспах імені Калініна с.Нові Шепеличі і “Комунар” с.Товстий Ліс, перевірити, чи надійно працює техніка на посівній, і, можливо, чимось допомогти. Завів “уазика”, виїхав на трасу Чорнобиль-Прип’ять. Але що це? У напрямку Копачів мчали міліцейські і пожежні машини, прокотився бронетранспортер. “Навчання цивільної оборони? – подумав. – Але ж вони щойно закінчились…” Проїхав кілька кілометрів і “стоп” – пост ДАІ: “Далі їхати не можна, – пояснив міліціонер, – на атомці зірвався четвертий блок…”

 У грудях Івана Григоровича похололо, серце стислося і ніби зупинилось, та відразу застугоніло, кров ударила в скроні: “Там же на тому блоці Вітя, синок, – майнуло в мозку”. Батьківське серце уже віщувало: з сином біда, біда, біда…

 Не можна машиною – пішов пішки через ліс. Не йшов – летів. Ось і четвертий блок. Та сина там уже не було. Його забрала “швидка допомога”, знесиленого, майже непритомного. А далі аеропорт Бориспіль, спецрейс на Москву, шоста клініка. Саме туди відправили найбільш уражених радіацією.

 Згодом Іван Григорович з дружиною Валентиною Федорівною і меншим сином поїхали в лікарню до сина. Та ні батьківське тепло, ні зусилля лікарів, у тім числі й американського доктора Гейла, не допомогли. Згубний вплив радіації виявився сильнішим.

 

Вічний спокій знайшов Віктор Лопатюк на Митинському кладовищі під Москвою. Ось над його могилою й сидить у глибокій скорботі батько Іван Григорович Лопатюк.

 За мужність і самопожертву при ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС старший електромонтер Лопатюк Віктор Іванович був відзначений найвищою нагородою СРСР – орденом Леніна (посмертно). Президент незалежної України нагородив героя орденом “За мужність”.

Нравится