Чорнобиляни
- Дата публикации
- Просмотров: 7083
Борис ОЛІЙНИК
Дорога на Чорнобиль
І.
Усім. У всьому чесна до крупини,
Дорога розгорта сувій доби:
І тим, що за ганьбу життя купили,
І тим…
які вже не імуть ганьби.
…Весна така – аж небувало! – добра:
Яріє рунь. Димує оболонь.
Як на плечах протипожежні роби
Найперших з перших,
Що пішли в огонь.
Простіть весні цій, матері і жони,
Що понад болем вашої тужби
Вона вістує у зелені дзвони
Жагучий поклик юного: “Люби!”
Простіть щасливий скрик новонароджень
І відболілий усміх породіль, –
Життя іде!
Його довічних сходжень
Не перепинять ні вогонь, ні біль.
Ніщо не вгоїть вирваної втрати –
Нема таких на світі лікарів.
І тільки сміх наївний немовляти
Зове в життя стражденних матерів.
Нам горе люте миром перебути,
Нам поховати зло в бетон і бронь.
І – не забути! – доки світ і люди,
Синів землі, що відвели вогонь.
…Ти прихилися, Києве, до вишні
І пожурись, як батько, за синів.
А ти впади, мій безпритульний вірше,
Хоча б дощем із березневих днів
І вмий усі в Чорнобилі пороги
До чесної, як сповідь, чистоти.
І уступись
найпершим
із дороги.
І занімій.
ІІ.
Бо їм – у вічність йти,
Ти пам’ятай, дорого,їх сліди,
За ними чистота,
така пресвітла,
Що можна бігти всій малечі світу
Босоніж,
не питаючи води.
Ти пам’ятай, дорого, їх сліди.
По них з окіл
на літописну Прип’ять
Чорнобильці у гнізда свої
прийдуть
І вернуться лелеки назавжди.
…Ти пам’ятай, дорого, їх сліди.
ІІІ.
Але не сплутай їх, дорого, ти
З слідами тих, що, кинувши форпости,
Втікали так… невимушено просто,
Забувши про свої чини й пости.
Ти їх і на останнім рубежі
Впізнаєш без дозиметричних станцій
По таврах особливих радіацій,
Що випали від розпаду душі.
…І на останній не прости межі
ІV.
А тим, що кинувши свої пости,
З глибинки і найвищої з інстанцій
Спішать в Чорнобиль під крило акацій, –
Безсмертником вкраїнським
прорости
І збережи навіки їх сліди:
За ними – чистота,
така пресвітла,
Що можна бігти всій малечі світу
Босоніж,
не питаючи води.
…Ти поцілуй, дорого, їх сліди.
Дорога Київ-Чорнобиль
Травень, 1986.