Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

 

Там був цілковитий порядок. Худоба нагодована і напоєна, в корівниках і телятниках прибрано. Тваринники й не думали кудись тікати. Колгоспниці з подивом відповідали на наше запитання про втечу: "А як же ми покинемо корівок?"

3 Новошепелич на Чорнобиль їдемо не прямо через місто Прип'ять, а в об'їзд. Прямо вже не пропускали міліцейські пости. Біля МРЕВ Прип'ятського міського ВВС стояв заслін з кількох солдатів, одягнених у спецкомбінезони. Крізь лісову просіку виднівся зруйнований блок, струмінь диму над ним і вертольоти, які скидали в пащу реактора пісок. Один з солдатів порадив нам не затримуватися на одному місці, бо тут радіація досягає сімдесяти рентгенів на годину, і проскочити цей відрізок шляху на високій швидкості. Ми так і зробили. Проїжджаємо села Копачі, Лелів. Біля останнього, де був КПП, нас уже зустрів дозиметричний контроль. Тут стояли бронетранспортер, пожежна машина, люди в спецкомбінезонах. Наш автомобіль "поміряли", обмили, ще раз "поміряли". "Нормально!" — кинув дозиметрист і махнув рукою: "їдьте!" Хвилин через двадцять ми вже доповідали А.М. Амелькіну про результати поїздки. Чи то від спеки, чи то від радіації, чи то від нервового перенапруження у жінок наших груп розболілися голови, в однієї з носа хлинула кров. "Більше нікуди не поїдете, — відреагував на те Анатолій Микитович. — На села в бік атомної будуть їздити мужчини". (Але під час евакуації населення та й пізніше цим жінкам не раз випадало бувати в радіаційних місцях). "Ну, а ваша справа, Миколо Петровичу, — звернувся до мене секретар райкому, — газета. Там усе, надіюсь, в порядку?" — "Думаю, що так. Зараз іду в редакцію", — відповідаю.

У редакції товариші готували номер газети на 1 Травня. В його підготовці брали участь мій заступник Василь Дем'янович Лісовий, відповідальний секретар Лідія Петрівна Малиновська, завідуючий сільськогосподарським відділом Артем Іванович Поляков, коректор Катерина Іванівна Руденок. А в друкарні напружено працювали над номером директор друкарні Олександр Олександрович Крамаренко, лінотипіст Віктор Артемович Поляков, складачі ручного набору Лідія Василівна Пеньок (Тарасенко) і Ніна Григорівна Філіпенко. Усі схвильовані, в турботі про дітей. Гнітить невідомість. Але всі чітко виконують свої обов'язки. Лиш одна кореспондентка, яка нещодавно прибула в редакцію, підбурювала кидати роботу й тікати на південь.

ПОШЛИ ЇХ ДО...

Іноземні журналісти, акредитовані в Москві, дізналися про аварію на ЧАЕС з офіційного повідомлення, туманного і незрозумілого. Та про подію вони хотіли дізнатися на місці з перших рук, точніше вуст. Однак це їм не вдалося. Кореспондентів затримали в Чернігові. Тоді вони "добралися" до Чорнобиля телефоном. Вийшли на секретаря райвиконкому В.Б. Гончаренка і засипали його запитаннями: що з реактором, яка думка спеціалістів, що з населенням і т.п. Як вести себе з іноземними журналістами і що їм відповідати, Віктор Борисович не знав і не міг (питання атомної енергетики були засекречені), тому побіг за порадою в Урядову комісію.

Нравится