Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

 Поспішаю в редакцію. Ідучи мимо будинку нашого родича В.С. Лопатюка, подумав: "Василь же працює в пожежній частині, то, мабуть знає, що там на АЕС". Але його вдома вже не було, а дружина Євдокія Федорівна схвильовано розповідає: "Десь близько другої години ночі хтось затарабанив у вікно і кричить про пожежу. Спросоння я ледь второпала, чого він лементує. "Пожежа на атомній станції!" Василь схопився, як опечений. Відчинив двері, поріг переступив посильний з "пожарки" і скоромовкою роз'яснив:

"Тривога по третьому номеру!"

— "Не може бути, — засумнівався чоловік. — це, мабуть, знову навчальна тривога".

— "Та ні, — заперечив посильний, — дзвонили пожежники з Прип'яті. Голоси тривожні. Чергова машина вже пішла. Інші напоготові".

Я швиденько приготувала Василеві трохи харчів. Він узяв необхідні речі, документи і разом з посильним зник у темряві ночі".

До обіду я просидів у редакції, вичитав матеріали, які йшли в газету на 1,3 і 5 травня. 3 райкому партії ніяких розпоряджень. Іду сам туди. Другий секретар В.М. Мерненко зустрів мене якось холодно, заглиблений у себе. На мої запитання, що там на атомній і як бути мені, відповів: "Ідіть додому, обідайте і з дому, від телефону ні на крок. Справи на АЕС погані". У деталі він не вдавався, бо й сам, очевидно, не знав справжньої ситуації.

Додому прийшов схвильований. А тут ще тривоги додала тещина сусідка. Вона з чоловіком поїхала було в Прип'ять продавати тюльпани, але їх машину в місто вже не пустили. Хотіли об'їхати міліцейські пости і пробратися в Прип'ять з боку Нових Шепелич — та сама історія. "Така втрата, така втрата", — бідкалася сусідка. I тут я зроблю невеликий відступ. Через кілька років ми побачимо цю сусідку по телевізору. Вона випадково потрапила в об'єктив київського телерепортера. "Звідки це ви йдете?" — запитує журналіст. — "3 лісу. Грибів ось назбирала", — відповіла та. — "Так вони ж радіаційні!" — вигукнув киянин. (Зйомка відбулась на межі 30-кілометрової зони ЧАЕС). — "Нічого, радіації не видно", — відрубала сусідка. Малоймовірно, що вона не понесла тих грибів на один з київських базарів...

День 27 квітня був сповнений сонячним теплом і пахощами квітучих садів. Та природа не радувала людей, їхні душі огорнула печаль, з облич зникла посмішка. ... Блискавкою пронизала чорнобилян звістка про евакуацію жителів міста Прип'яті. Невдовзі від зв'язківців стало відомо, що керівники області наполягають і на евакуації Чорнобильського району. Одні чорнобиляни вважали це чутками (офіційних повідомлень про евакуацію Прип'яті не було), інші, які знали • дійсну ситуацію на атомній станції, рвонули на південь України, подалі від біди. То чому все-таки у перші два-три дні після аварії на ЧАЕС не було офіційних повідомлень про це лихо і про евакуацію? Високопоставлені керівники пояснювали: "Щоб не було паніки".

I тут доцільно нагадати анекдот, який ходив у Прип'яті і Чорнобилі:

— Що треба робити, як станеться ядерна аварія на атомній станції?

— Треба загорнутися в біле простирадло і тихенько йти на кладовище.

— А чому тихенько? — Щоб не було паніки.

Нравится