Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

Останніми завантажили в рефрижератор 22 маленьких поросяток. їхати їм належало аж у Тетіїв, — це на протилежний бік Київщини, — у відгодівельне господарство. Чи доїхали?.. У мене збереглася на цей рейс товарно-транспортна накладна №224879 серія (05АЕ) від 3 травня 1986 року. 3 неї видно, що це автомобіль КАМАЗ 6388 КХА, Яготинського РТП, водій В.І. Хоменко.

0б одинадцятій годині підійшла нова колона автомашин. Це вже для домашньої худоби селян. Та майже всі автомобілі без нарощених бортів, корів у такому транспорті не повезеш. На фермі ж ані молотка, ані цвяха, ані дошки. Довелося завфермою збігати додому і принести молотка, сокиру, ножівку, цвяхи ми взяли в магазині. Для нарощування бортів використали дошки з навколо фермської огорожі.

Запитую водіїв: "Чому вантажівки без нарощених бортів? — "Нас підняли по тривозі і сказали, куди їхати, а чого — не сказали. Ми навіть харчів не встигли взяти ніяких. А тут є їдальня?" — "Яка там їдальня. Люди стривожені, як бджоли в розламаному вулику. Тут не до їдалень".

Ці моменти навів для того, щоб нагадати відповідальним особам за можливу евакуацію в майбутньому. Людей і техніку слід піднімати не в поносному темпі, а швидко і організовано. Продумано.

Центр села. Сюди господині приводять своїх корів, теличок, бичків. Зоотехнік В.Ф. Яган визначає вагу кожної тварини "на око", записує у відомість (згодом цей документ був підставою для оплати вартості худоби її власнику). Дехто з господарів не вірив такому "зважуванню" і водив корову чи телицю на фермські ваги. Але вага "на око" ні разу не була меншою за "механічну". Господині на прощання гладили, обнімали, цілували своїх корівок, просили водіїв не гнати машин, обминати вибоїни... Плакали люди, плакали й корівки. Так, так — плакали й корови. Одна телиця не витримала розлуки з хазяйкою, перестрибнула через борт і поламала ноги. Довелось дати їй "персональну" машину.

Улітку 1986 року я був на прийомі в керівника одного з відділів тодішнього Держплану і на його прохання розповів про евакуацію людей і худоби, згадав і про ці випадки. Він з подивом запитав: "Для чого обнімати корів, і невже вони плачуть?" Довелося роз'яснити цьому корінному киянину, що корова для селянина — це годувальниця, це ніби член сім'ї. I корови теж відчувають біду, співчувають горю господарів і плачуть, плачуть слізьми як горошина.

Кілька жителів заховали своїх корів у лісі, свиней позамикали у хлівах, а поряд прив'язали собак. Та ці проблеми було вирішено: жодної домашньої тварини в селі не залишилось. Десь у лузі заблукав один кінь. Його шукали, але не знайшли. Колона рушила без нього, бо не було чого заради одного коня тримати на пекучому сонці всю худобу.

Тільки впоралися з цією роботою, під'їхали автобуси і почалась евакуація людей. Переважна більшість жителів сідали в автобуси самостійно, а декого доводилося садити силоміць. Бабусі (молодь зникла з села в перші два дні після аварії на ЧАЕС) плакали, проклинали і владу, і нашу групу. Дорікали нам, що навіть фашисти не виганяли людей з села. Секретар виконкому завбачливо запаслася валідолом і валер'яновими краплями. Бабусі п'ють краплі і все рівно плачуть.

Нравится