Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

 

Мені випало їхати з завідуючою загальним відділом райкому партії Д.В. Стоцькою. У селі Корогод обстановка була спокійною. На кагатному полі колгоспниці перебирали картоплю, механізовані ланки садили її. На фермі працювали тваринники. На тракторному стані поговорили з трактористами, яким того дня не було чого робити і які не могли вже всидіти вдома — передчуття небезпеки тягло до людей, гуртувало їх. Вони засипали нас запитаннями. Та не на всі ми змогли відповісти, бо й самі не знали всієї правди про аварію та її наслідки, про долю навколишніх сіл.

Завітали ми й до школи. Нас зустрів її директор Бойко (на жаль, ім'я та по батькові забув). У кабінеті початкової військової підготовки він знайшов дозиметр, у когось із учнів випросив батарейку, і почав міряти радіацію. "Дзвеніло" на узбіччі дороги, під кущами і деревами. Ні, не даремно батьки почали вивозити дітей у безпечні райони. У школі на той час уже не було й половини учнів. I це незважаючи на суворі вказівки з району. Однак совість не дозволила нам перевіряти наявний склад учнів по класах і зробити докір директору.

У Стечанці була така ж виробнича картина. Звідси я відпустив редакційного "УАЗа" на Чорнобиль (за водія був мій заступник В.Д. Лісовий, бо штатний водій зник з району разом з молодою дружиною ще 27 квітня). У райкомі партії Лісовому дали якесь термінове доручення, зв'язане з обслуговуванням Урядової комісії.

На Чистогалівку нас підкинув власним "Москвичем" голова Стечанської сільради. Тут чекали на нас цікаві події'. Голова місцевої сільради втік, залишивши людей напризволяще. Жінки працювали на кагатному полі, готуючи картоплю до садіння, механізатори трудилися в загінках. Біля клубу на колодках сиділо кілька чоловіків, курили самосад, обговорювали ситуацію на атомній. Магазин не працював — продавці втекли. Якась "летюча" бригада (казали, що з міліції) позабивала дошками колодязі, щоб туди не потрапила радіація. Адже Чистогалівка знаходиться на відстані десяти кілометрів від АЕС, звідки саме дув вітер. Отож, ні хліба, ні води, ні цигарок. Довелось подзвонити в райвиконком. На проводі був секретар виконкому В.Б. Гончаренко. Він пообіцяв доставку хліба в Чистогалівку організувати негайно. А Д.В. Стоцька телефонувала на хлібозавод і в цех мінеральної води. Нарешті, автолавка з хлібом прибула. Молодий енергійний водій різко загальмував біля клубу. 3 перших його слів стало ясно, що він з тих, хто називає себе роботягами. Не усвідомлюючи ситуації, не помічаючи похмурих і стривожених облич людей, він крикливим голосом, з єхидною усмішкою звернувся до натовпу: "Хто тут голодний?!" Довелось роз'яснити нахабі, хто тут і що тут. Але молодик виявився не з простих. Він закомизився: "Нема продавців — хліба не здам". Я взяв у нього накладну і розписався про прийом хліба, перелічивши всі своєї титули: редактор районної газети, депутат районної Ради, член бюро райкому партії. Водій присмирнів і навіть допоміг вивантажити хліб, аби швидше залишити розгніване і розтривожене село.

Розвантажили хліб у сільському клубі на підлогу, застелену брезентом, продаж доручили бухгалтеру сільради і завідуючій клубом. "Куди ж гроші здавати?" — запитують новоспечені продавці. "Куди евакуюємось, там і здасте", — відповів я.

Нравится