Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

 28 квітня, понеділок. 3 приходом на роботу я відразу навідався на будівельний майданчик, де того дня мали закінчувати перекриття другого поверху нового приміщення редакції. Робітники міжколгоспбуду були на місці, не було автокрана, який ми замовили в управлінні будівництва ЧАЕС. Робітники чекали розпоряджень. їх не було. Знаючи становище, порадив будівельникам іти в свою організацію і там дізнаватися, що робити далі.

Чорнобиль за інерцією продовжував готуватися до святкування 1 Травня. Вивішуються прапори, оформляється Дошка пошани передовиків народного господарства. Тривога все глибше проникає в наші душі. Стає відомо, що вже евакуйовано жителів південної околиці села Нових Шепелич, зокрема, тієї околиці, яка була найближче до міста Прип'яті і на якій була розташована ПМК-169 зі своїми гуртожитками і відомчими будинками. В одному з таких будинків проживала сім'я моєї сестри Ніни Романюк. Перед тим вона подзвонила мені додому й запитала, що їй робити. Я порадив їхати до нас у Чорнобиль. Та евакуювалася вона в Товстий Ліс, потім у Коростень, а звідти на Київ. 3 двома дітьми, з кількома тодішніми карбованцями в сумочці вона добралася до батьків на Полтавщину.

Десь у середині дня в районному Будинку культури відбулась нарада керівників підприємств, установ, організацій, колгоспів і радгоспів. Проводив її перший секретар райкому партій А.М. Амелькін. Він коротко, ніби телеграфним стилем, проінформував про аварію на ЧАЕС, вимагав організованості в роботі і запобігання паніці. Другий секретар В.М. Мерненко особливо наголошував на тому, щоб керівники, а також учителі не спішили вивозити своїх дітей з Чорнобиля. Тут же було вирішено роз'їхатися членам райкому партії і райвиконкому по району для ознайомлення зі становищем на місцях та з метою недопущення паніки.

Повертаюся з наради. Всі творчі працівники на місці, чекають, що робити далі. I тут телефонний дзвінок з обласного управління у справах видавництв, поліграфії і книжкової торгівлі (облполіграфвидав; після кількох реорганізацій це зараз комітет інформації обласної держадміністрації). Інженер-кадровик Н.Ю. Мельниченко цікавилася, чи ніхто не постраждав від аварії з-поміж журналістів і поліграфістів, якої допомоги потребуємо від обласного управління, як думаємо висвітлювати події на ЧАЕС. Наприкінці вона запитала, яка радіація в Чорнобилі. Не встиг я відповісти, як у телефонній трубці пролунав злий чоловічий голос: "Никакой радиации! Кончайте разговор!" Я хотів було продовжити розмову, але, зачувши в трубці той самий злий голос і слова про Бога і його матір, поклав трубку. Телефон прослуховувався. Того ж дня начальник райвузла зв’язку П. Огринський повідомив мене, що у редакції забирається телетайпний канал, а ввечері він же повідомив, що ще три телефонні лінії (ніби тимчасово) віддаються для потреб Урядової комісії, яка почала перебиратися з Прип'яті у Чорнобиль. Нам залишили один телефон, редакторський. Цікаво, що мій домашній телефон працював аж до червня, я з нього дзвонив у Бородянку 24 червня 1986 року. 29 квітня, вівторок. За вказівкою Урядової комісії райком партії сформував декілька груп відповідальних працівників для поїздки по селах, аби провести бесіди з людьми, заспокоїти, націлити їх на закінчення садіння картоплі і сівбу кукурудзи.

Нравится