Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

До Чорнобиля систематично виїжджали відповідальні працівники райвиконкому, райкому партії для допомоги Урядовій комісії з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

До початку червня усі ми, евакуйовані, ще сподівалися на повернення. Коли Чорнобильський райвідділ внутрішніх справ почав прописку чорнобилян у Бородянці із зазначенням у паспортах "по евакуації", багато хто уникав прописки. "Що ж це робиться — міняти Чорнобиль на Бородянку?! Та ніколи! Дивись, нас тут ще й залишать!" — обурювалася стара вчителька Марта Захарівна Пастушенко. Її підтримували сотні чорнобилян на стихійних сходках. Та і я під різними приводами ухилявся відвідати наш паспортний стіл. I лише коли почали видавати грошову допомогу, — а її видавали тільки "прописаним", — люди потяглися у міліцію. У моєму паспорті відмітка про нове місце проживання з'явилася аж 24 травня.

Та ось наші ілюзії щодо повернення в Чорнобиль розвіялися, як дим. 5 червня 1986 року ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли постанову за № 664 "Про працевлаштування і забезпечення житлом і соціально-побутовим обслуговуванням населення із зони Чорнобильської АЕС". 10 червня відповідну постанову видають республіканські органи України, 14 червня — обласні. (У мене збереглась копія постанови з цього приводу, прийнята обкомом партії. 3 нею відповідальні працівники району їздили по селах і знайомили переселенців з планами будівництва для них житла). Цими постановами зобов'язано було Київський міськвиконком і Чернігівський облвиконком виділити в 1986 році 7500 квартир і 1000 місць у гуртожитках в місті Києві і 500 квартир у місті Чернігові для будівельників та експлуатаційників ЧАЕС. А також затверджено план спорудження житла для евакуйованих у селах Київської області. Тоді й дозволено було мешканцям Чорнобильського району відвідати свої села і місто, щоб узяти документи, цінності, одяг, взуття, предмети домашнього вжитку.

Поїздки були організовані так. На групу чорнобилян з 10-15 чоловік виділявся автобус, дозиметрист і медсестра. Очолювати поїздку доручалося депутатам або Чорнобильської районної, або міської Рад народних депутатів. I ось дозвіл відвідати Чорнобиль одержують працівники редакції і друкарні. Набралося чотирнадцять чоловік. Водій автобуса теж чорнобилянин. Відповідальним за поїздку було призначено мене як депутата районної Ради по виборчому округу № 22 (до округу входили села Іловниця і Бички Розсохівської сільради). А де взяти дозиметриста і медсестру? За дозиметриста погодився бути зав. відділом газети А. I. Поляков. У штабі цивільної оборони йому видали дозиметра, проінструктували щодо користування ним. 3 медсестрою було складніше. Ніхто з місцевих, бородянських, їхати в Чорнобиль не погоджувався. За медсестру зійшла відповідальний секретар нашої газети Л. П. Малиновська. В її саквояжі виявилися білий халат і косинка з червоним хрестом (дочка Лідії Юля вчилася в медучилищі, тому це вбрання приберегла мама). В аптеці ми купили валідол, валер'янові таблетки, флакон нашатирного спирту, бо знали вже, що в попередніх поїздках окремі чорнобиляни не витримували побачення, а потім навічної розлуки з рідним домом, з рідним містом.

Нравится