Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

Приємно було побачити у списку лауреатів Любов Янюк. Вона кілька разів була в нашій редакції у Бородянці, частенько їздила в Чорнобиль і на АЕС, навіть упросилася на вертоліт, щоб заглянути в зруйнований четвертий блок.

Заслужено одержав звання лауреата О. О. Сокол, кореспондент "Правды Украины". Він прибув до нас на допомогу з відрядженням, підписаним секретарем ЦК Юрієм Єльченком і мав ширші повноваження, ніж інші командировані до нас журналісти. Він налагоджував зв'язки нашої редакції з республіканськими органами і разом з М. М. Сорокою координував направлення журналістів у газету "Прапор перемоги". Поселився Олександр Олексійович у готелі в Бородянці та свої повноваження здійснював з Чорнобиля, звідки надсилав чи телефоном передавав інформацію в нашу газету. Директор готелю через день турбувала мене: "До зарізу потрібні місця, а ваш Сокол зайняв номер і кудись полетів, правда, за місце заплатив наперед..." Від директора готелю ми відбивалися удвох з редактором бородянської газети Петром Матвійовичем Розбурою: "Сокол "полетів" не кудись, а на атомну станцію, а сюди "прилітає" щотижня, в неділю, щоб уяснити обстановку в редакції, з’їздити в Київ змінити одежу". Буваючи в зоні він ліз у саме пекло, докопувався до дрібниць, аби знати справжнє становище в багатогранній роботі по ліквідації наслідків аварії'. I якщо журналістів присилали нам на допомогу на два тижні, то Сокол був у нас два місяці, з них у Чорнобилі півтора. У квітні 1996 року ми, журналісти-ліквідатори, збиралися на зустрічі з нагоди 10-річчя аварії на ЧАЕС. Дізнавшись, що я виступаю в газетах із спогадами про чорнобильські часи, Сокол застеріг: "Тільки не бреши, Миколо". Отож і стараюсь писати правду, а там, де пам'ять підводить, перевіряю факти по друкованих джерелах. Хоча і в них бувають неточності.

А нижче піде мова про тих, хто не потрапив у список лауреатів. Найпершим прибули нам на допомогу, ще до прийняття офіційного рішення про неї, завідувач відділом військово-патріотичного виховання газети "Комсомольське знамя" Геннадій Корж і кореспондент газети Антон Яковина. Я навіть не зміг спочатку запропонувати їм тему для висвітлення, бо їх було безліч. Та Геннадій Петрович сам перелічив їх: розселення евакуйованих, забезпечення їх роботою, участь молоді в ліквідації наслідків аварії. I відразу попросився в Чорнобиль, на АЕС.

Запам'ятався приїзд у Бородянку кореспондента "Радянської України" Сергія Правденка. Його басовитий голос почувся уже в коридорі: "Де тут редактор чорнобильської газети?" — "Ось його кабінет", — показав хтось з місцевих журналістів. До кабінету зайшов кремезний чорнявий молодий чоловік. Познайомилися. Він показав посвідчення про відрядження й відразу: "Хочу в Чорнобиль, на атомну. Писатиму у вашу і нашу газети. Чим добратися?" Дав я йому редакційного "УАЗа" з перепусткою "Всюду", за водія сів практикант з факультету журналістики Київського державного університету Саша Біттнер — і хлопці рушили в дорогу. Двічі більш як по тижню бував Правденко в зоні відчуження, підготував кілька матеріалів нам. У деяких не обминув критикою наш райком партії за недоліки в організації трудовлаштування переселенців і ще за дещо. Та мені, як безпосередньо залежному на той час від райкому, довелось викреслити із Сергійкових статей цю критику. Однак він, увійшовши в моє становище, зустрівся з секретарем райкому і звернув увагу на виявлені ним недоліки. Зараз С. М. Правденко редагує газету "Голос України".

Нравится