Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

Постійно друкували матеріали під рубрикою "У фонд доброти" — про грошові перекази радянських людей та іноземних громадян на рахунок 904 для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Наша газета, як і всі інші, постійно висвітлювала хід аварійних робіт на ЧАЕС. У цьому нам допомагали столичні журналісти, а також інформаційний центр Міненерго СРСР в Чорнобилі. Центром спочатку керував завідувач відділом нашого райкому партії О. Л. Євдоченко, потім мій заступник В. Д. Лісовий, за ним журналіст з Іванкова І.3. Кірімов (нині народний депутат України). Вони повідомляли і про життя в самому Чорнобилі. Це питання хвилювало тоді кожного жителя Чорнобиля. Хвилює воно й сьогодні... Адже Чорнобиль — біль наш довічний.

На той час вважалося, що хвалити журналістів у пресі непристойно. У період після аварії це твердження пішло в небуття. Республіканські газети і журнали, союзний журнал "Журналист" розповіли про роботу чорнобильських і бородянських журналістів і поліграфістів. Сказали добре слово про кожного, хто мужньо стояв на своєму посту. Це слово не давало схибити з правильного шляху, вселяло оптимізм у кожного журналіста, а через нас і наші газети — в кожного евакуйованого.

У моєму архіві збереглася газета "Известия" за 5 липня 1986 року. На третій сторінці вміщено інформацію під заголовком "Премии журналистам". Повідомляється про те, що секретаріат правління Спілки журналістів СРСР присвоїв звання лауреатів премії Спілки журналістів СРСР з врученням диплому, золотої медалі і грошової премії групі журналістів, які брали участь у висвітленні подій, пов'язаних з аварією на Чорнобильській АЕС. I вміщені прізвища тридцяти трьох лауреатів. Відкриває список моє прізвище. За мною іде відповідальний секретар нашої чорнобильської газети Л. П. Малиновська.

Так ось, кілька слів про неї та про інших журналістів, нагороджених і ненагороджених. Л. П. Малиновська. Аварія на ЧАЕС не вибила її з колії'. Вона твердо тримала "штабне кермо" секретаріату газети, їздила по району і вивчала настрої людей в екстремальній ситуації, була серед тих, хто заготовляв пісок для засипки зруйнованого блока, брала участь в евакуації учнів місцевого медучилища. (Чому? Там навчалася її дочка Юля, а крім того, керівництво училища втекло, й думати про учнів не було кому). Як уже згадувалось, шостого травня ми вже почали готувати номер газети на 9 травня. I тут виявилося, що немає клішованого заголовка газети, він залишився в Чорнобилі. "Це моя вина" — промовила Лідія Петрівна і вийшла, не сказавши нікому й слова. Наступного дня кліше було в мене в руках. Виявляється, Ліда на попутних машинах, на бронетранспортері, через міліцейські пости добралась до Чорнобиля, взяла кліше заголовка і ще деякі оздоблювальні матеріали і таким же шляхом повернулась у Бородянку.

Серед лауреатів I. I. Засєда, власний кореспондент Українського відділення АПН, а нині голова Київської організації Спілки журналістів України; він чи не одним з найперших радянських журналістів побував над розверзнутим реактором у вертольоті.

Нравится