Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

До речі, на всесоюзному з'їзді журналістів у Москві в березні 1987 року ми познайомилися з ним (сиділи в президії з'їзду поряд). Він розпитав про долю чорнобильської газети, привітав мене з призначенням на посаду редактора згурівської "районки", поцікавився, якої допомоги потребує нова газета. Згодом через підлеглі йому служби Київського військового округу він запропонував цілу друкарню на колесах. На жаль, у районі не знайшлося кілька тисяч карбованців на її оплату, I ми продовжували за будь-якої погоди доставляти макети і матеріали в Яготинську друкарню, це за тридцять кілометрів від Згурівки.

Про що писали в евакуації? Спочатку ми основну увагу приділяли розселенню людей, їх прийому на нових місцях, трудовлаштуванню. Писали про гуманність, чуйність тих, хто брав чорнобилян до себе в домівки, ділився з ними хлібом-сіллю. Не проходили і мимо фактів, коли перед евакуйованими деякі місцеві жителі зачиняли двері, боячись "радіації". Важливе значення для приглушення душевного болю мало негайне включення в продуктивну працю всіх трудящих евакуйованої зони. 3 цим обласні і районні органи справилися успішно. Певна частина вчителів була направлена з школярами в піонерські табори Криму, Одеської та інших областей України.

Щодо інформування евакуйованих, то тут давалися взнаки старі звички: чим більше туману, тим солідніше, тим краще. Батьки навіть не знали, куди і в які табори відправляли їх дітей. Людей хвилювали такі питання, як розміри компенсації за втрачене майно, умови надання житла, оплата праці в зоні. Ми запровадили в газеті рубрику "Запитуйте — відповідаємо". У ній відверто і об'єктивно давали відповіді на всі запитання, що надходили до редакції. Доводилося "розсекречувати" урядові постанови з питань трудовлаштування, будівництва житла, оплати праці і т. п. Дивувало, що постанови ці носили відкритий характер, але ті, хто їх одержував, ще не усвідомили поняття "гласність". А невідомість, відсутність інформації в умовах екстремальних породжували різні чутки, навіть неймовірні.

Люди натовпами йшли в райвиконком. соцзабез, інспекцію Держстраху, в міліцію. Та не завжди вони одержували чітку і зрозумілу відповідь, а деякі чиновники навіть розмовляти з людьми ухилялися. Пригадую, союзний уряд прийняв постанову про компенсацію евакуйованим за втрачене майно. Я в райвиконком: що за постанова? Мовчок. I тут потрапляє нам у редакцію білоруська республіканська газета з коротким викладом цієї постанови. У ній говорилося, що за втрачене домашнє майно главі сім’ї виплачується 4 тисячі карбованців, другому члену сім'ї — 3,5 тисячі, кожному наступному — півтори тисячі карбованців; до членів сім'ї відносяться і студенти, яким теж належить компенсація. Ми цю інформацію опублікували в газеті. Читачі вдячні були нам. А один районний чиновник хвилин двадцять розпікав мене за "розголошення державної таємниці". Хоча ця "таємниця" була прийнята державними органами Союзу, України, області для людей.

У червні, коли почали споруджувати житло для сільських жителів району, газета "Прапор перемоги" взяла під контроль це будівництво. Кореспонденти побували на будівельних майданчиках у всіх районах. Це питання знайшло постійну прописку у газетах Бородянського, Макарівського, Баришівського,Яготинського, Володарського, Васильківського та інших районів, а також в республіканських газетах.

Нравится