Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

Спитати ні в кого, бо чоловік з горя напився до нестями. А вранці інша сусідка підійшла до нас і поскаржилася дружині, що її дочка, яка проживала в місті Прип'яті, евакуювалась на власній машині, а про матір забула. Не знала сусідка, що її дочка виїхала не своїм транспортом, а в одному з тисячі ста автобусів, якими виїжджали прип'ятчани. А на їхньому сімейному авто утік чоловік потай від дружини. Пізніше він повернувся, та дружина його, боягуза і зрадника, вже не прийняла. Уранці п'ятого травня дві редакційні автомашини (одну вів мій заступник В. Д. Лісовий, другу — наш добрий знайомий водій з райсільгоспхімїї Анатолій Романенко), і одна нашого сина від’їхала від мого двору і ми навідались до редакції. Узяли ще деякі речі, запасні частини до легковиків. Замкнули приміщення з фасаду, а ключі від дверей з двору віддали майору, під началом якого була спецавтомашина військових зв'язківців.

"Будемо охороняти редакцію і дивитися ваш телевізор", — потис мені руку командир, побажав щасливої дороги і скорого повернення. У центрі міста сформувалась колона з автомашин районних організацій та установ і вирушає на Бородянку. Зупиняємось на межі району, виходимо з авто. Дивимося в бік Чорнобиля. 3 тривогою і надією. 3 надією на швидке повернення. До побачення, Чорнобилю!

ЗДРАСТУЙ, БОРОДЯНКО!

День п'ятого травня 1986 року видався теплим, сонячним і вбраним у молоду зелень та білий цвіт садів. Саме в середині того дня ми прибули в селище Бородянку. Наші авто зупинилися біля приміщення районної друкарні і редакції газети "Вперед".

Люди зустріли нас привітно. Та найперша турбота: де жити? На місці ж це питання вирішили заздалегідь: кожен працівник установи бере до себе на квартиру евакуйованого відповідного профілю. Наприклад, мою сім'ю поселив у себе редактор райгазети Петро Матвійович Розбура. Він та його дружина Дора Михайлівна щиро, по-родинному подбали про наш побут: виділили одну з двох кімнат (більшу), надали в наше користування холодильник, кольоровий телевізор, постільну білизну, взяли нас на повне продовольче утримання. Так ми і жили до першого вересня, коли мені виділили окрему однокімнатну квартиру в гуртожитку тресту "Поліськсільбуд" на околиці Бородянки.

Однак були й інші випадки. Приходить з роботи директор чорнобильської друкарні, а його чемодан і портфель стоять перед дверима квартири, куди підселили його сім'ю. Виявляється, хазяйка прийняла нежить дружини директора за "радіацію" і, боячись "заразитися", вигнала чорнобилян зі свого помешкання.

Місцеві керівники вживали надзвичайних заходів, аби розселити евакуйованих, забезпечити їх роботою. Про переселенців з Чорнобиля і району дбали київські обласні та республіканські організації.

Але чимало евакуйованих виявились безпритульними, ночували на лавках у сквері, на горищах громадських установ. А вдень десятками блукали по центральній вулиці, обмірковуючи становище на ЧАЕС, свою долю.

У багатій бібліотеці П. М. Розбури знайшлося дві книжечки про атомну енергетику, про радіацію. Миттєво ми їх "проковтнули", шукаючи відповідей на виниклі запитання у зв'язку з аварією на ЧАЕС.

Нравится