Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Чорнобильські спомини

Ви, мовляв, дуже заражені, ідіть переодягніться і тоді прийдете. Тут саме нагодився генерал, прибув прямо з АЕС. Його також "виміряв" дозиметрист і також намагався не пропустити в приміщення. Та генерал не зважив на рядового і пройшов, кинувши жартома: "На мою лисину радіація вже не впливає". Ну, ми не генерали, тож пішли переодягатися.

3 редакції я зателефонував дружині, що Йду додому. I поки я дійшов, вона приготувала ванну і свіжу та чисту одежу. Все своє радіаційне вбрання я скинув у дворі, а дружина закопала його на городі. На доповідь я вже ходив сам, членам групи порадив відпочити. Дозиметрист на цей раз пропустив мене.

Письмовий звіт подав усе тому ж Гончаренку. Він запитав, чи не залишилося людей у селі, подякував за роботу і повідомив про завтрашню нараду керівників районних організацій. На ранок у райвиконкомі ця нарада відбулася. Проводив її секретар обкому партії Ю.М. Соколов (нині покійний). Ми з цікавістю розглядали його уніформу, особистий дозиметр, респіратор через плече. Він повідомив про евакуацію самого Чорнобиля. Запитань було багато. 3 відповідей запам'яталося одне: виїжджаємо на 2 — 3 тижні, максимум на один місяць, поки закриють реактор. (До речі, реактор "закрили" аж 28 листопада 1986 року). Того ж дня провів коротенькі збори в редакції райгазети. Повідомив, що евакуюємось 5 травня вранці. А з чим їхати? Зарплати ж за квітень то не одержали... Справа в тому що бухгалтера під тиском родичів я відпустив ще 29 квітня, секретарка з обов'язками касира зникла з роботи 28 квітня і забрала з собою ключі від сейфа, де знаходилась чекова книжка. Довелося в темпі переоформляти документи для банку і виправляти становище. Зі своїм заступником ще раз перевірили, чи все необхідне взяли, все — це книги і відомості з зарплати, печатку і штампи, трудові книжки, матеріали до газети. Останні, між іншим, виявились непотрібними, бо ситуація мирної праці змінилась на особливий стан, на надзвичайні умови.

Удома дружина вже підготувалась до евакуації: у два портфелі склала документи, фотографії, білизну, а в господарську сумку — трохи харчів. Ото й увесь "скарб", узятий з собою. Ми ще сподівалися повернутися. У ніч з 4 на 5 травня з Одеси добився до Чорнобиля, додому, наш старший син Олександр, студент. Його поява була як найдоречніша. 3 ним ми відправили в Одесу нашу стареньку матір до другої її дочки. Туди ж відправили і меншого сина Юрія, восьмикласника; там його оприділили в одну з шкіл. Чорнобилянина прийняли доброзичливо, видали підручники (свої він залишив удома), поставились співчутливо. Про це я згадав тому, що в Києві і в деяких інших містах, а також у піонерських таборах до евакуйованих школярів з Чорнобиля і Прип'яті ставились, як до чумних, цькували їх, ображали, глузували з них.

Ніч перед від'їздом була тихою і сумною. На нашій вулиці Богдана Хмельницького лише у двох-трьох будинках світилося (багато жителів, хто мав власні автомобілі, залишили місто до 5 травня). Одна сусідка вночі постукала у вікно: "Страшно самій, ні в кого, крім вас, не світиться. Я побуду з вами до ранку". Далі сусідка з хвилюванням повідала, що вже зарізала і засмажила шестеро курей, а що робити з рештою, не знає.

Нравится