Latsis.name

Поколению, потерявшему Родину, посвящается

Font Size

SCREEN

Profile

Layout

Menu Style

Cpanel

Материалы

Чорнобильські спомини

Від усього побаченого мені стало погано.

Колесников дав мені корвалолу, приготував кави, запрошував до них на роботу як перекладача. Грошей, мовляв, будуть платити в кілька разів більше, ніж пенсія. Але душа моя не сприймала тих слів, в очах темніло, і я залишила свою, але вже чужу хату. А в 1994 році ці чи, може, інші вахтовики спалили будинок, рештки його згребли бульдозером і вивезли. Один металевий стовп-опора колишньої веранди стоїть. На місці будинку лиш пусте місце, ніби там ніколи нічого й не було...

Зводили ми його власними руками, думали, на віки, зводили гіркою працею для себе, для дітей, для внуків. А вік виявився таким коротким...

Моя душа як древній храм, оздоблений фресками з очима, які дуже часто плачуть. Від горя, яке не річ — за поріг не викинеш. Ось і живемо в горі і бідуванні. I лише сподіваємося, що хоч онукам буде краще".

Цей лист — згусток гірко полинної долі не лише Лідії Пимонівни Марченко, а всіх нас, чорнобилян, десятків тисяч вигнанців із зони відчуження. А ось і наша садиба, наш будинок під №38-А/2. Колись красень-будинок стоїть обшарпаний, з виламаними вікнами. На їх місці лиш чорні діри. Дах поіржавів. Телеантена зламана. Перед причілком кимось зрізані гілки яблунь. Ця злиденність ховається за здичавілими яблунями і грушею, яка всохла, за густими заростями тонконогих кленів та бузку. I тільки черешня та горобина вирвалися з того гнітючого мороку, до сонця, до світла і зустріли нас п'янким запахом густоквіття.

У хату дружина не заходила (ми були там у попередні роки) — там страшно, страшно бачити понівеченим усе, що створене власними руками. Все, що можна зняти, виколупати, зірвати, виламати, винести, — вкрадено. Навіть підлоги вже немає і зідрані... шпалери. Єдине, на що зважилась Марія Якимівна, — це на фотографування перед будинком. Хай буде пам'ять про нього на ті часи, коли вже здоров'я не дозволить їздити в Чорнобиль.

Трохи навскоси через дорогу будинок №9 наших добросердечних і працьовитих сусідів Миколи Карповича і Ольги Омелянівни Дроботів. Щороку на 9 Травня вони відвідували Чорнобиль, могили родичів і друзів, клали квіти до Вічного вогню і Стели пам'яті у міському парку Слави, віддаючи шану землякам, які полягли на фронтах Великої Вітчизняної війни. Обоє ж бо учасники тієї кривавої битви з фашистами. У їхньому будинку кілька років після аварії на ЧЕАС жили вчені-атомники з Ленінграда. Вони радо зустрічали колишніх господарів. Ми з дружиною майже завжди приєднувалися до цієї компанії.

Нравится